Ушицький каньйон та свідок тисячоліть - Сокілець.Частина І

Ми з нашою маленькою компашою однодумців -"блинд" ("блинда" - наш місцевий діалект, себто щось середнє між бродяга, мандрівник, ледащо) вже двічі ходили каньйоном Ушиці, щоразу кілометрів по 30, тому третій і завершальний похід був лише питанням часу. Пройти залишалось останніх 30-35 км (по прямій) від с. Миньківці Дунаєвецького району до зустрічі Ушиці з величним Дністром. Цей відрізок обіцяв бути найцікавішим, каньйон до Дністра стає все глибшим, місцини все глухіші, ну і перлина невідомості -древньоруське та середньовічне місто а пізніше -  село Соколець. Погода - можна миритися, пора року -ідеальна, болота вже нема, а зелень і кропива ще не піднялись, бо влітку в таких хащах нічого робити якраз через проблему нульової видимості . Отже починаєм.....відправна точка с. Миньківці
типові кладки через річку

здовж дороги старе кладовище у Миньківцях

по дорозі зустріли місцеву бабцю, трохи розпитали про місцевість, легенди, історії, цікаві місця. Володька звичайно ж користуючись моментом про бандерівців спитав ( він у всіх про них питає - його фішка). Бабця виявилась досить адекватною і щирою,  майже як і всі хто нам зустрічався продовж всього походу. Це дивно, бо  зазвичай на нас дивляться з підозрою.... мають на те причини - 95 зі 100 от таких прохожих шукають в помираючих селах металолом.

 с. Кружківці, типове подвіря в місцевих  каньйонних селах


частина с Кружківці так званне Заріччя ( знаходиться на протилежній стороні річки відносно основної частини). Зустріли лише одну бабцю, яка в свої 85  приїжджає  з Нової Ушиці, щоб  доглянути батьківську хату. Бідкається що збирачі металу не гребують нічим, зрізають ворота, грабують ще цілі хати. Більшість колишніх осель мають такий вигляд


В деяких будинках зустрічаються  безліч фото і навіть цілі альбоми  в  яких історія колишніх власників


Час йшов до обіду тому видерлись на гору пообідати з гарним видом на околиці

 І видерлись недаремно... На абсолютно рівній вершині пагорба дивний спалений чи то парк чи  сад з кизилу, бузку та  сосен і повсюди камені. Місце явно з якоюсь енергетикою. Враховуючи те, що неподалік в долині розкинулось село  з назвою Городиська, -цілком ймовірно, що тут було якесь древнє капище чи городище. Питання потребує вивчення. Фото звичайно того відчуття не передають та все ж...



а ще вперше в житті бачу тут червонокнижний сон і одразу двох видів


камяне поле, назване Володьком,- Ірландією


Притулівка нас зустрічає на диво збереженими фермами, припустили, що спорудили совіти з каменю панського походження, а можливо  й дореволюційні.. надто вже вони естетично збудовані як для совітських ферм))

далі величезний  погріб, скоріш ще Графа Мархотського - засновника  Миньковецької міні держави всередині Російської імперії ІІ пол. XVIII-І пол. XIX ст.  До слова - Мархоцький чеканив власну монету і перший в імперії скасував кріпацтво. Особа дуже креативна і цікава, місцеві досі про нього говорять з великим захопленням. Його обєктів тут чимало недивлячить  на їх 300 літній вік. 
 а це вже Володька спробував себе в ролі "товаріща" на сцені розваленого клюбу чисто совітської архітектури
І знову обєкт графської величі. Гіганських масштабів млин все того ж Мархоцького. Місцеві не без захоплення переповіли що він робив 6 сортів муки яка йшла на експорт в Європу. В млині було встановлено швейцарське обладнання, яке звичайно ж наші сучасники вирізали, благо хоч будівлю не розібрали. Зараз на ньому табличка архітектурної памятки, на одній зі стін читається надпис  металевими літерами "ГМ", місцеві це пояснюють приналежністю все тому ж Мархоцькому. Доречі, таких млинів є два, один ми пропустили в попередньому селі.




як можна було відмовити собі розімяти кістки на тарзанці





Збирались йти правим берегом річки, але добрий дядько підказав що на лівому є якісь гроти, отже пішли лівим. Спочатку нам трапилась доволі стара церква з кладовищем


А гроти таки є!. Нижній "грот" являє собою огруглої форми споруду засипану зверху землею з хаотичними ходами всередині  та напівзруйнованою баштою  зверху, до якої ведуть  сходи  зсередини. Наше припущення було -  це якась оборонна  чи прикордонна  середньовічна споруда, однак в інтернеті пишуть, що це одна з витівок все того ж Мархоцького, значення її скоріш за все декоративне.

З самої вершини гори до гроту тече мальовничий струмок, місцеві камені пористі, таке враження - закамянілі коралові рифи!


Ледь не пропустили... Вже з левади побачили дірку в горі. То так званний "верхній грот". Це древній  християнський скит чи монастир, в деяких джерелах зустрічається з прикметником "грецький". Являє собою вирубаний у все тому ж камяному рифі коридор метрів з 40 і заввишки 1,7 м, з невеличкою залою посередині в якій назовні вирубані дві дірки, мабуть для диму бо очевидно що зала використовувалась для розведення багаття. Один з двох входів під водоспадом що тече з джерела одразу над  рифом




Ми поспішали тому в селі Тимків нічого особливо й не шукали, воно відносно ще живе тому і дєбрів менше. Зайшли в місцевий магазин  виторгували кілька прострочених шоколадок   по 10 грн за кожну і зїли до кави на цьому шедеврі інженерної думки
Час близився до вечора, а нам до Сокільця ще км з 7, взяли курс на так званну "Сандоліну" і дули на всіх парах


Далі буде....