Записки мандрівника

.... Шлях  в напрямку "Сандоліни" являє доволі  вузьку дорогу  моторошним лісом, ми жартома накручували собі  різні страшилки про те, що тут може статись з необачними незнайомцями... Все, на щастя, обійшлось і ми таки вийшли на ту "Сандоліну", вона являє собою величезну долину на правому березі річки завдовжки пару кілометрів і шавширшки з 0,5 км. Таку назву вона має начебто через те, що під час Другої світової тут розташовувався величезний санітарний табір Червоної армії куди звозили поранених з фронту, однак є версія, що ця назва зявилась  ще раніше Здалеку в лісі над долиною побачили якісь споруди... досить дивно, що в такій глуші щось побудовано  тому вирішили перевірити.... спочатку знайшли  водоспад а згодом джерело, традиційно для цих місць облаштоване по всіх православних канонах з хрестами іконами і все таке,   були навіть дрова, посуд, стіл з дахом і мурований мангал (жаль не зафоткав). Одним словом повноцінний кемпінг. І це  все на височенькій скалі з

Ми з нашою маленькою компашою однодумців -"блинд" ("блинда" - наш місцевий діалект, себто щось середнє між бродяга, мандрівник, ледащо) вже двічі ходили каньйоном Ушиці, щоразу кілометрів по 30, тому третій і завершальний похід був лише питанням часу. Пройти залишалось останніх 30-35 км (по прямій) від с. Миньківці Дунаєвецького району до зустрічі Ушиці з величним Дністром. Цей відрізок обіцяв бути найцікавішим, каньйон до Дністра стає все глибшим, місцини все глухіші, ну і перлина невідомості -древньоруське та середньовічне місто а пізніше -  село Соколець. Погода - можна миритися, пора року -ідеальна, болота вже нема, а зелень і кропива ще не піднялись, бо влітку в таких хащах нічого робити якраз через проблему нульової видимості . Отже починаєм.....відправна точка с. Миньківці типові кладки через річку здовж дороги старе кладовище у Миньківцях по дорозі зустріли місцеву бабцю, трохи розпитали про місцевість, легенди, історії, цікаві місця. Володька звичайно