Чернівці-Букатинка похід каньйоном річки Мурафа

          Давно я нічого не писав про мандри. Крючова роль у висвітленні  нашого  дивакуватого  хоббі зараз відводиться ютюб каналу "Хащі", і, як виявилось,  воно знайшло своїх  прихильників. Цього разу в нас Вінничина, точніше  її глуха, забита і вкрай мальовнича частина, - все як ми любимо! Отже, Чернівецький район Вінницької області -  каньйон р. Мурафи. Планували по-наполеонівськи, а вийшло, як завше...Наш маршрут за три дні мав охопити відтинок річки від смт. Чернівці до с. Буша, на практиці ж  вийшло  скромніше, якось так....

За кілометрами ми не женемось, а щільність цікавні на квадратний метр тут виявився такий, що в перший день вийти з  райцентру  Чернівці  нам вдалось лише о 13. Якщо взяти до уваги, що прокинулись ми о 8, виникає логічне запитання, що так довго робили? Все  стає зрозумілим, якщо зазначити той факт, що Чернівці - це класичне,  багатонаціональне в минулому, подільське містечко, весь його центр  колись заселяв народ Мойсея, останні представники якого  виїхали звідси, буквально, недавно, в 2010-х. Зараз центр Чернівців - це, практично, музей єврейської архітектури під відкритим небом. Не все, звичайно, збереглось, але в порівнянні з нашими Віньківцями, які мали схожий етнічний склад - дуже багато. У Віньківцях  зараз залишилась в центрі  заледве одна  старезна єврейська  хатина, і та оббудована зі всіх сторін, тут -  декілька  напівпорожніх  ценральних вулиць,  з великою  кількістю старої забудови. А в тім, - це краще побачити...!

Водяний млин XIX ст.

Володя, той, що "Хащі" веде, з Мішою, тим, що "Кучерявий фермер" на ютюбі. Куди не глянь, скрізь  одні блогери! Підписуйтесь, ставте вподобайку, натисніть дзвіночок, доведіть, що хлопці не дарма стараються!)

Міні-водосховище на р. Мурафа в межах смт. Чернівці, доречі, виконує роль резервуару води для невеличкої ГЕС, яка функціонує в містечку.

Колишні єврейські квартали з містка через Мурафу 

Довгобуд з 90-х,  новий міст через Мурафу, який досі не добудований


Початок першої периферійної вулиці центру Чернівців зустрічає нас вельми типовим пейзажем української провінції

А це вже, власне, почався той самий музей під відкритим небом









Дуже цікава будівля, але, на жаль,  ми не  дізнались що це.

Місцеві  нам повідомили, що це руїни цирульні, тобто перукарні, єврейської звичайно ж. Важко повірити, але нам сказали, що в 90-х вона ще працювала.

Підземелля цирюльні

Внутрішній двір цирюльні







Цей будинок колись належав єврею,  директору місцевого ковбасного цеху. Після його смерті, дружина з донькою продали будинок на виїхали за кордон в 2010-х. Якщо не помиляюсь, - це були останні представники єврейської громади в містечку. Нам почастило зустріти теперішнього власника цього будиночку, який провів нам невелику екскурсію в будинку та показав підземелля, вхід у яке знаходиться прямо в коридорі. 

Взагалі, весь центр містечка перекопаний підземеллями, буквально, з кожного єврейського будинку були виходи в підземні ходи, які створюють цілу  підземну сітку. Якість будівництва цих підземель дуже висока, в порівнянні з самими будинками. Виглядають вони зсередини досить монументально. Складається враження, що спочатку була побудована  мережа підземель, а потім  вже вулична забудова, оскільки візуально вона вигладає древньою. Сьогодні, підземелля вже не складають єдиної мережі, оскільки їх часто перетинають фундаменти сучасніших будівель, деякі переходи просто замуровані, подекуди є провали з вулиці.





Досить типовий кадр єврейського кварталу Чернівців. Дивно, чому, фактично центр містечка зі статусом райцентру, настільки занедбаний,  але факт залишається фактом... Місцевий мешканець, який провів нас цими нетрями і трохи розказав про історію  Чернівців та  поділився спогадами з дитинства,  -  озвучий дуже просту і банальну причину - людей немає!  (Вікіпедія  станом на 2020 рік показує  населення близько 2600 чол.)   






Єврейський цвинтар, так зване "Окописько"


Після єврейського кварталу ми вирішили глянути на ще одне цікаве місце Чернівців -  Колгоспний ринок, як його називають місцеві, де розташований гіганський "павук"

Цікава павукоподібна споруда посеред ринкової плоші - це залізобетонний каркас недобудованого  павільнону.



Навколо павука розташовані маленькі павільйони цікавої архітектури, в яких, за словами місцевих, кожен колгосп району в минулому продавав свою продукцію, очевидно, звідси і назва ринку.





По дорозі в долину Мурафи  фотографую Костел святого Миколая 1640 р. - одну з  найвизначніших архітектурних памяток містечка.

Нарешті, після блукання Чернівцями півдня, ми вирушили  в дорогу вздовж р. Мурафи

  Одразу ж після спуску в долину перейшли цікавий підвісний міст

р. Мурафа в межах Чернівців


Типові хатки чернівецьких окраїн

Шлях до наступного села Абрамівська Долина ми вирішили подолати дорогою, бо вздовж річки все позаростало і пройти неможливо, попередили місцеві. 

Дорогою, за щасливим збігом, нас підібрав у свій автомобіль мій колега Олександр з Чернівецької пожежної частини. Пару хвилин і  перед нами вже краєвиди Абрамівської Долини





Навколо золота осінь




Йдемо далі, в напрямку Скалополя, лівим берегом Мурафи

Снідали вже давно, тому по дорозі хапаємо терпкі та вкрай кислі ягоди терену




Далі річка розширюється і плавно переходить в невелике водосховище,  яке забезпечує водою ГЕС поблизу Скалополя







Дамба Скалопільського водосховища

Машинний зал Скалопільської ГЕС побудованої в 1957 році потіжністю 460 кВт

В пошуках місця для ночівлі, знайшли гіганського дощовика, зрозумівши, що він вже перестиг і не придатний до вживання, зробили памятні фото.



Продираючись через хащі, врешті виходимо на поле, де вже в сутінках стаємо на ночівлю

Ранок зустрічає нас суцільним "молоком" навколо




    Йдемо в напрямку до с. Скорячий Яр,  в  балці вкритій лісом  натрапляємо на закинуту споруду  невідомого призначення





В с. Скорячий Яр шукаємо місцевих жителів, щоб розпитати щось про село.

Познайомившись з місцевими, але толком так нічого і не дізнавшись, спускаємось до  річки.


Сказати, що Мурафа виправдала сподівання  -  це нічого не сказати! А врешті, слова тут зайві...


















На підході до с. Вила Ярузькі, на лівому березі Мурафи, нам трапились грандіозні гранітні скелі, ми подумали, що це  і є відслонення Грушанської світи. Про неї ми читали раніше, перед походом, -  це унікальна природна памятка, однак неподалік ми зустріли рибака з  Вил, який заперечив це припущення. Грушанська світа, все-таки, знаходиться на правому березі  нижче по течії. Ще літній чоловік сказав, що в полі над каньйоном є скіфське городище, розмірами, чи не друге в Україні, після Немирівського. Там  збереглися вали, однак оцінивши наше місце знаходження,ми вирішили, що вертатися кілометрів 2 нам не хочеться.










Десь там, в яру, знаходяться Вила Ярузькі


Звернули увагу, що в місцевих хатах невеличкі вікна, і дуже часто на них встановлені грати, більше ніде не бачили грат в такій кількості. А це вікно-малюк абсолютний рекордсмен з мінірозмірів.

Місцевий Голлівуд

Цікава табличка на будинку, не памятаю, щоб десь ще таку бачив.

Це кладовище колишнього місцевого пана в центрі Вил Ярузьких, через дорогу від місця, де колись була церква. Однак, цікавий факт, що крім панської сімї, є могили звичайних селян. Як виявилось,  тут поховали декілька людей в той час, як річка розливалась, і неможливо було перевезти  покійника на лівий берег де знаходиться  кладовище. 

Вже сутеніло, дійшовши до Букатинки, ми знайшли хороше місце біля джерела, безпосередньо в селі, де й заночували. А в цьому, без перебільшень, дуже бідному житлі живе досить дивний та цікавий дідусь.

Пусті хати в Букатинці практично всюди







І звичайно ж, як відвідавши Букатинку, не зайти до  її найголовніших героїв? Людей, які прославили це село  на всю Україну. Тому й ми пішли в гості до Олексія та Людмили Альошкіних. 











Розмова з цим дивним, але водночас дуже справжнім  та щирим чоловіком  примушує задуматись над своїм буттям, переглянути  цінності, а Олексій Альошкін, схоже зварив свій рецепт істинного щастя.








Олексій провів нас ще кілька кілометрів за село і ми розійшлись кожен  до своєї реальності...

Коментарі

  1. Дуже цікава подорож!👍
    Дякую!
    Натхнення вам на наступні!
    В Віньківцях на старе єврейське кладовище, що за баньою, теж кажуть окописько.

    ВідповістиВидалити
  2. Завжди цікаво читати про Ваші подорожі.
    Пишіть ще!

    ВідповістиВидалити
  3. А ви не замислювалися над випуском путівника по "хащам"?

    Можемо об"єднати зусилля (пишіть slovom@yahoo.com) Ідея - створити гід "Україна: місця сили – місця натхнення" про маленькі села-містечки нашої країни, які дали творчий поштовх передувсім іноземним митцям.

    1. Селище Фрайфельд (Бірлик), Крим - Йозеф Бойс, один з найповажніших митців повоєнного світу, гуру постмодернізму

    16 березня 1944 року німецький бомбардувальник Ju-87, бортовим стрілком-радистом якого був Йозеф Бойс, впав неподалік від кримського села Фрайфельд/Бірлик. Ця подія стала відправною точкою у кар’єрі художника: Бойс заявляв, що його життя врятували кримські татари, замотавши його тіло у повсть, змащений салом. Хоча цей факт не було підтверджено, Бойс часто використовував його для мотивації використання повсті та сала/жиру як елементів своїх скульптур.

    2. Чечельник/Ольгопіль, Вінниччина – Кларісе Ліспектор, класик бразильської літератури

    «На початку було слово. І це слово "так". Одна молекула сказала іншій "так" - і на Землі з'явилося життя». А Хая Спектор (справжнє ім’я Кларісе Ліспектор) з’явилася на світ 10 грудня 1920 р. на Вінниччині. І хоч вже у наступному році вона разом з батьками стане емігранткою («…нас затримали на межі свідомості. Вилучили 2 кг стереотипів, 3 пакети ярликів та цілу хмару високоміцних шаблонів»), письменниця пам’ятатиме про Україну. «Я ніколи не ходила по українській землі, адже мене тоді носили на руках…».

    3. Гай-під-горою - Ернест Ванжура, чеський композитор, автор першого симфонічного твору на українську тему (1798)

    У фіналі «Української симфонії» (Rondo) Ванжури звучать теми українських пісень «Вийшли в поле косарі» та «Ой, коли я Прудивуса любила». Крім того, він обробляв «Серед гаю під горою» та «Ой, чоботи, чоботи ви мої». Де саме знаходиться той гай і гора, що надихнули чеха – то це треба багато чоботів «виходити» по Україні, щоб знайти це місце.

    4. Донбас – Спиридон Черкасенко, заборонений український письменник, що помер у Чехії

    Ім'я народного вчителя та письменника Спиридона Черкасенка в радянські часи викреслили з літературного процесу й заборонили на території України від початку 1920-х років.

    Його перша опублікована прозова збірка називалася «На шахті». Саме в цій збірці Черкасенко заявив себе яскраво змалював важку шахтарську буденність на початку XX століття. У цих творах письменник змальовував шахтарів, їхній побут, участь інтелігенції у громадському житті, а також зобразив дитячий світ шахтарських виселків (ця тема так захопила автора, що наступна збірка була цілком присвячена їй).

    5. Село Гопчиця, Вінницької області - Агад Га-ам (Ушер Гінцберг), відомий єврейський письменник-публіцист і філософ.

    6. Цікаво? Можна продовжити: Седнів, Ворзель, Ічня, Качанівка, Сквира, Акерман поруч з моєю Одесою – разом розкажемо про композиторів, літераторів, художників, які прославили ці місця.
    Щиро,
    Юрій Власішен
    автор гідів по Одесі і Кенігсбергу
    https://www.facebook.com/yury.vlasishen/

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Вибачте за пізній коментар. Все- таки, катастрофічний брак часу. "Хащі" недивлячись на певну популярність, поки залишаються нашим хоббі. Практично всі з нас зайняті на основних роботах, які нас годують, і на даному етапі, поки-що, не має можливості ще більше часу приділяти даному проекту, хоча в перспективі хто-зна.

      Видалити
    2. ясно, перспектива покаже) буде вдячний, якщо напишите на пошту про майбутні мандри: долучусь за можливості slovom@yahoo.com

      Видалити
  4. Спасибо за интересный рассказ. Что касается скал ниже Скалополя, вероятно, это Мурафские толтры, о которых немало пишут в литературе, но мало кто туда ходит. Наша попытка разобраться в этом есть тут http://shatuny.narod.ru/18/murafa.htm . К сожалению, отчет так и остался недописанным. Но места очень интересные.
    Если вдруг еще туда соберетесь - есть еще один непонятный объект на склоне выше двух затопленных карьеров по правому берегу южнее Скалополя. Какие-то бетонные сооружения не выше уровня земли. Бетон серьезный, вряд-ли это колхозные постройки. Я решил, что это остатки какой-то воинской части. Но мы внимательно их не осматривали, нас торопили другие цели. В интернете я ничего об этом не нашел. Есть неопубликованные фото, но отчет так и не подготовлен, это было в другой поездке.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

У пошуках слідів волинських німців

Тернавою від Кривчика до Суржинців