У пошуках слідів волинських німців

         Хтось колись цікавився  етнічним складом  сучасної України?  Якщо так, то  в статистичних таблицях ви могли побачити десь такий перелік національностей,  в порядку  спадання: українці, росіяни,  білоруси, молдавани, татари, болгари, угорці, румуни, поляки,  євреї, вірмени...греки....роми .......німці, гагаузи і тд. Особисто в мене ніколи не виникало питань чому  саме такий: перша трійка - зрозуміло, решта - не так очевидно, але також, - сусідні народи, спільні кордони,  які, до того ж, сильні світу цього неодноразово  краяли на свій лад та можливості. Євреї, вірмени, роми - то окрема історія, але теж очевидна. В мене питання виникало одне - звідки в нас німці? Думаю нікому в голову не прийде пов’язувати наявність німців з двома світовими війнами ХХ століття, по тій причині, що обидві вони програли. Однак, мабуть, багато хто читав, чув  про  поселення німецьких колоністів  у Південній Україні. Досить відомий  факт, що малозаселений  "дикий" степ тогочасної Російської імперії (Північне Причорномор’я, Надволжя) в другій  половині XVIII  та  протягом XIX століть  заселявся іноземними колоністами з країн Західної Європи - німцями, голандцями, австрійцями, швейцарцями.   А хто знав, що сотні німецьких колоній було в Українському Поліссі? Особисто я - ні!

     Отже, блукаючи  нетрями  інтернету  у пошуках чергової локації  для  традиційних,  дослідницько-пригодницьких походів, наш "генератор" ідей - Володя, натрапив приблизно на таке фото.

Це німецька кірха (церква) в с. Сорочень (колишній німецькій колонії) Емільчинського району Житомирської області.  Не буду вдаватись в деталі, але якщо коротко - він рознюхав досить маловідому широкому загалу  сторінку історії, а нам до цього часу і зовсім невідому - німецькі колонії на Волині  в II пол. XIX  - поч. XX стотіття. Якщо Володю щось зацікавило, то він може  за 5 хвилин переконати в необхідості їхати туди, вже і негайно, хоч самого дідька.  Той хто дивиться наші відео  чудово розуміє про що я. Десь тижнів за два ми вирішили - пора!  Шлях з дому до Володимир-Волинського ( близько 270 км) ми з Максимом, якого я підібрав в Хмельницькому, подолали  за 4,5 годин, і в 19.30 вже були на місці. Чекаючи  блудних синів, Володю з Тарасом, які ще десь їхали потягом з Києва, ми пішли оглянути місто. По дорозі знайли якесь аля-італійське кафе, повечеряли досить смачною піцою і пішли назад до залізничного вокзалу зустрічати хлопців. У Володі, як завжди - перші тисячу слів, про враження  від сусідів по плацкарту. Потім вирішуємо де заночуємо. Виявляється  в порядку денному на експедицію не одні німці.  Недалеко від Новоград-Волинського,  в с. Гульськ, є величезна підземна оборонна споруда, так званна"Гульська міна", - найбільша  система дотів  Новоград-Волинського укріпрайону на "Лінії Сталіна". Гріх не відвідати таке  цікаве місце, тому їдемо  туди, де завтра вранці й почнемо свої дослідження чергових "хащів".  

       Для полегшення уяви нашого переміщення, "накинув" маршрут, який, у підсумку, ми  проїхали поліськими селами.


     Близько опівночі знаходимо потрібне місце, ставимо намети і одразу лягаємо спати. Ранок нас зустрічає вельми кепською погодою, але що поробиш,  грудень вже котрий рік традиційний.  

Нашвидкоруч  робимо чай, снідаємо, і вперед до пригод!

Виявилось, саме на цьому природньому підвищенні в надрах якого побудована система дотів, свого часу  був наш великий Кобзар. Під враженням від цих місць, за легендою, він написав свою поему "Варнак"


А це, за десяток метрів від монумету, нащадки вправляються в мистецтві як можуть, щоб  "не зганьбити" імені  геніального  предка!)

Оглянувшись навколо, знаходомимо найближчий дот, і  з допомогою нехитрого альпспорядження  та деяких навиків роботи з ним, по черзі, спускаємось у вертикальну шахту метрів з 8-10 завглибшки. Як потім виявилось, серед усіх дотів системи було кілька, в яких не  зрізані арматурні драбини, туди можна  спуститись абсолютно без ніяких мотузок та карабінів, але ми легких шляхів не шукаємо!)

Перед нами перший коридор системи, в якому, одразу ж можна помітити, справа зверху, кріплення  для кабелів. Їх, звичайно ж, давно покрали.

Прямо, в кінці коридору, дві кулеметні бійниці, з яких він "прострілювався",  на випадок, якщо ворог захопив ближній дот і проник через нього всередину.



Кожен коридор, який через вертикальну шахту веде в дот,  має стандартне планування, зліва та справа розташовані казарма, в кінці якої  - маленьке приміщення складу боєприпасів, та  фільтрувальне приміщення в кінці коридору, зі сторони доту. Всі металеві деталі, такі як кріплення   нарів, наш "хазяйновитий" народ,  звичайно ж, спиляв на брухт. Сліди місця  розташування  ліжок можна побачити на стінах казарми.


   В казармі ми знайшли лише такі таблички невідомого нам призначення. 

Біля бійниць коридор повертає на 90 градусів і веде вглиб системи. 



Очевидно, що коридори, як і доти, розташовуються на різних рівнях, тому час від часу нам зустрічаються східці, де більші, де менші, але  в кількох місцях вони є.

Так виглядає колишній підземний туалет оборонної споруди, доречі,  він не один, в  більш ніж півкілометровій системі  підземних коридорів ми їх зустрічали кілька.  




     Далі, в глиб системи, стіни та приміщення  повністю чорні - вкриті  кіптявою. Власне, ця кіптява і є спадком від трагічних подій, які відбувались тут  під час оборони. Справа в тому, що як не парадоксально,  але  Новоград-Волинський укріпрайон був прорваний німцями якраз  в цьому, звалалося б найкраще укріпленому місці,  поблизу с. Гульськ, а  також біля с. Миропіль на схід від м. Полонне. Вже 5 липня 1941 року німецькі війська  перетнули лінію оборони. Виявилось, вся ця монументальна, надзвичайно міцна, повністю автономна, та здавалося б, продумана до найменших дрібниць  підземна фортеця, була взята за день чи півтора. Якщо брати до уваги ті  факти,  що війська для зайняття оборони  поспіхом  перекинуті сюди  лише в перших числах липня. Підземні  приміщення були законсервовані з середини 30-х, а значна частина обладнання без належного нагляду  вже вийшла з ладу, то на фоні  явно слабкого управління  військами фронту та деяких інженерних прорахунків під час будівництва - результат закономірний.  Однак  оборонці  кинуті командуванням напризволяще  продовжували утримувати оборону ще кілька діб. Опорні пункти укріпрайону,  і цього комплексу зокрема, виявилися абсолютно непристосованими до ближньої оборони. Невдовзі німці виявили куби повітрязабірних шахт фільтрвентиляційних установок і почали заливати в них бензин та  підпалювати його. Виникла сильна пожежа. Таким чином, війська   Вермахту, буквально, "викурювали" радянських солдатів-оборонців. Вигляд значної частини внутрішніх приміщень оборонного комплексу не залишають сумніву, що так і було.


Надписи німецькою "Zum Ausgang" - "До виходу". Очевидно вони зроблені  в період  1941-43 років, під час детального вивчення німцями радянських оборонних споруд після їх взяття,  та з подальшим виведенням з ладу шляхом підриву.

Далі, на стінах коридору, бачимо гачки, на яких кріпились  батареї опалення. Так,  в підземному комплексі було власне автономне опалення. Доля батарей така ж, як і кабелів, та всього іншого металевого обладнання.

Це - єдине  місце, де частина стіни тунелю не укріплена залізобетоном. Видно якусь кам’яну породу. Ми вже були переконані, що весь комплекс цілком видовбаний в скелі ( така інформація зустрічається й  в інтернеті), але місцеві мешканці, згодом,  розвіяли наші переконання на користь піщаного грунту. Та й не дуже  логічно видовбані в суцільному кам’яному моноліті  тунелі укріпляти додатково  залізобетоном. 


Всюди зустрічаються сплячі  кажани

Позаду хлопців приміщення генераторної, там розташовувались дизелі, які забезпечували електричну  автономність обєкту. Їх колишню наявність видають лише отвори у стінах, в які виходили випускні колектори двигунів.

Одне з приміщень командування підземної фортеці

Єдиний, зі всіх входів в комплекс з боку дотів, обладнаний рейками. Мабуть  саме ним постачалась вся провізія, боєприпаси та інші вантажі. 


Після кількагодинного блукання підземеллям, виходимо на поверхню та роздивляємось детальніше місцевість на правому березі річки Случ.

По всьому периметру пагорба розташовані доти

Посеред  річки Случ стоять мовчазні свідки давнини - кам’яні "бики"
 ( опори давно зруйнованого мосту)



Випадково випитали колишнього директора школи с. Гульськ, який нам розповів деякі історичні відомості   про місцевість. 

Виїжджаємо  з Гульська і переходимо до основної мети нашої експедиції - пошуку  слідів німецьких колоністів . Рухаємось в  напрямку до с. Новозелене Новоград-Волинського району (колишня німецька колонія Альт-Краузендорф),  там начебто збереглося німецьке кладовище. 
 
Типовий поліський пейзаж 



Вже давно пообіді,  а ми з’їли лише пару бутербродів з чаєм вранці, та й паливо закінчується в автомобілі. Виїжджаємо на трасу Київ -Чоп, заправляємо авто  та себе,  - хот-догами з  кавою. 

Перше після з’їзду з шоссе - село Кропивня, тут є  цікавий пам’ятник місцевому  богатирю Ізоту Руденку

За Кропивнею, справа від дороги, видніється  серед поля величезний недобудований міст через річку Тня. 






До Новозеленого (Альт-Краузендорфа) прибуваєм вже підвечір.Одразу при в’їзді  - колоритна  поліська хата-пустка.

Дуже поспішаємо, бо до сутінок не більше двох годин, а ми навіть не знаємо, де розташоване те кладовище. Можливість дослідити цю хату, звичайно ж, не пропускаємо. 


Це традиційна хата-хлів, в одній (побіленій зовні) частині жили люди, в іншій, яку чомусь не білили, - свійська худоба. 






Двері до хліва з житлової частини будинку. Всього в хаті три кімнати дві житлових і третя - хлів.

Ми не були б собою,  якби не відвідали горище, тим паче,  хата покрита снопами, що зустрічається сьогодні вкрай рідко. 




Залишки комину 


Сусідня хата теж дуже фотогенічно виглядає, але вона ще досить міцна і видно, що за нею доглядають.

Спитавши мужиків на місцевій пилорамі, де знаходиться німецьке кладовище, поїхали по вказаному  маршруту, за село,  де  починається ліс

Більше пів години ми ходили, щукали, декілька разів перепитували в чоловіка з крайньої від лісу хати, де саме воно знаходиться, він щоразу  казав одне й те саме: "За 100 м звідси!"



Хвилин через 40 пошуків, десь за 300 м від краю села, звідки мало бути 100 м,  ми нарешті знайшли один-єдиний артефакт,  кам’яний обеліск з надписами німецькою. Наскільки нам вдалося прочитати, він був встановлений на могилі  дівчинки 5-6 років (1890-1896)

Пам’ятник  лежав на землі,  оброслий мохом, і ледь помітний з-поміж  гілок та кущів. Недивлячись на всі наші старання, нічого більше нам знайти не вдалось. Варто сказати, що туж же, за кілька метрів  в сторону, розташоване невеличке українське кладовище. Видно, що воно не забуте і люди його доглядають, але сміття з кладовища викидається  просто на сторону, десь туди, де мали б бути могили німецьких колоністів.

 Ми вирішили оглянути ще околицю села та шукати місце для ночівлі

Весь край села, практично  повністю, - це  покинуті хати. Та, в яку ми зайшли,  видно, стояла пусткою зовсім недавно, адже вона нічим не відрізняється від житлової хати. Враження, що ще вчора тут піч топилася. Всі домашні речі, цінні фотографії нащадків в серванті за склом, - все звично, як у наших бабусів та дідусів.





Вже починало темніти, тому повертаємось до машини. На ночівлю ми поїхали в сторону с.Абрамок, надіючись згодом виїхати до  Ганнополя. По дорозі зустріли мисливців, які нам порадили їхати через Теснівку, та ще й сказали що між Новозеленим та Теснівкою велике кладовище, де німецькі могили теж є. Немаючи такої інформації з інтернет-джерел, ми, все ж повірили, і   розвернувшись поїхали в іншу сторону. Звичайно, в сутінках бродити по кладовищі ніхто не збирався, тому, проїхавши його, зупинились на ночівлю  біля молодого березового гаю метрів за 50 від дороги. 

 Ранок  був сирим та прохолоднм. Зібрали намети, попакували все в машину, поїхали дивитись на те "німецьке" кладовище


Воно виявилось польським, видно мисливцю - без різниці,  алфавіт же латинський. 



Далі через Теснівку, Несолонь та Полянівку поїхали в Ганнопіль.



В Полянівці  привертає увагу старий недіючий клуб. Снідаємо чаєм та печивом біля місцевого магазину і їдемо далі



Дорогою між лісами  - бобрів лісовал.

Село Ганнопіль Ємільчинського району  ( колишня німецька колонія Аннопіль) складає гарне  враження, зимове обіднє сонце лише підсилює відчуття.





В одній з периферійних вулиць зустрічаємо бабусу Ємілію, польку за національністю, яка, незважаючи  на свій вік, охоче розповіла про історію села,  бувальщину  та сьогодення, і що нас найбільше вразило, з нотками іронії та філософії. Вона показала  дорогу до вже другого на нашому шляху німецького кладовища, якщо можна так назвати кілька розбитих каменів.


Залишили машину біля дороги і йдемо на пошуки, слідуючи вказівкам бабусі.


Хвилин за 15 знайшли в лісі кілька кам’яних уламків. Походили навколо, в надії знайти ще щось, адже не віриться, що це все, що залищилось від цілого кладовища німецьких колоністів. Однак, нічого більше ми так і не знайшли. Звичайно, багато хрестів було дерев’яних, які вже давно згнили, але  не останню  роль зіграла  антинімецька пропаганда після Другої світової війни, в результаті якої, скоріш за все,  багато того, що не можна було застосувати в  дикому радянському прагматизмі, як от церкви для зберігання збіжжя,  було просто знищено та сплюндровано. 

Єдиний уламок  граніту з уривками німецького тексту, який дав можливість ідентифікувати те, що це дійсно залишки кладовища.


А навколо такий  прекрасний сосновий ліс. 




Бабуся Ємілія в Ганнополі нам також сказала, що в сусідній Новоолександрівці, того ж Ємільчинського району (колишня німецька колонія  Олександрівка), є ще кілька людей з німецькими прізвищами. Нам дуже хотілось хоча б з кимось з них поговорити, можливо хтось щось знає  про своїх предків.  Для розуміння, скільки  людей з німецькими прізвищами проживало  в Новоолександрівці  беремо з Вікіпедії список репресованих жителів  органами НКВС у  30-ті роки ХХ століття. 
Баєр Роман Юліусович, Башинський Йосип Францевич, Беркман Іван Іванович, Борман Ріхард Фрідріхович, Брем Вільгельм Емільович, Вільгельм Фердінанд Фрідріхович, Вітт Ганна Юліусовна, Вітт Гербарт Едуардович, Вітт Евальд Едуардович, Гертман Альберт Людвігович, Годлевський Олександр Іванович, Ельке Фердінанд Юліусович, Лаух Еріх Едуардович, Ленц Готліб Данилович, Мендкль Герберт Християнович, Мільке Іван Якович, Мільке Михайло Якович, Моге Еміль Густавович, Моге-Шруль Іда Фрідріховна, Нейман Емілія Християнівна, Нарчинський Натан Фердінандович, Нейман Густва Іванович, Нейман Емілія Іванівна, Нейман Теодор Християнович, Нерлінг Фердінанд Юліаанович, Ольшанський Петро Юліанович, Ольшанський Юліан Юліанович, Пауль Карл Карлович, Раковський Християн Християнович, Розін Юліус Густавович, Шмідт Роман Адольфович

Трохи "поплававши" автомобілем по місцевих глибоких  калюжах, ми, дивом, абсолютно випадково, зупинились біля однієї з двох сімей  в селі, в яких  досі  німецькі прізвища. По-чоловікові прізвище цієї жінки Бетке, але, нажаль, чоловік вже помер, ніяких фото його предків не залишилось, а вона теж нічого про них не знає. Зі  відчуттям поразки, розуміючи,  що за декілька років тут точно вже  не залишиться  "слідів" німецьких колоністів, ми змушені рухатись далі...

І ось, с. Сорочень, все того ж Ємільчинського району ( колишня німецька колонія Сорочин), перед нами картина, яка стала відправною точкою для  цієї експедиції.  Такий вигляд сьогодні має дерев’яна німецька кірха, одна з двох перших баптистських церков в Україні,  збудована в  1906-1910 роках.







 Навіть "eisen holz" (залізне дерево), як його називали німці, тобто міцні дуби  місцевих лісів, з яких будувалась ця церква, через понад сто років  здаються  під натиском невблаганного часу.  До слова, в радянські часи це  було ніщо інше, як  зерносховище.








Цікаво, що надписи німецькою (зліва), дублюються українською (справа)





Такий первісний вигляд мала церква в період свого розквіту,  у  1920 році

Сонце давно скотилось за полудень, а дня в грудні,  - дрібка. Швидко обідаєм і мандрємо далі, тримаючи напрямок  в сторону Пулин.

Вищирилося сонечко, погода прекрасна, умікнули в машині музику, їдем, кайфуєм. Минаємо село Ясна Поляна, вже Пулинського району, раптом, зліва, якась архітектурна цікавня. Нічого подібного досі не бачили,  зрозуміло було одне, що конструктивно - це якась сушка, адже  комини з обох сторін споруди нав’язували цю думку,  та й  величезні деревяні площі на обох поверхах. Незрозумілим залишається, -  чиє це творіння? Після довгих дискусій ми так і не дійшли спільної думки, чи це справа рук  совєтів, чи, все-таки, їм би не вистачило архітектурної естетики для цього, а отже - німців. Гугл нічого не знаходив. Лише вдома, після досить детальних нишпорень на тему німецьких колоній на Волині, мені вдалося знайти щось схоже. Найімовірніше, - це німецький  амбар для сушіння хмелю.

Дикий хмель тягнеться туди, де сотню років тому сушились його предки))







Залишилась в нас остання локація - село Заздрівка Хорошівського району (колишня німецька колонія Нойдорф). Повертаємо перед Пулинами різко праворуч і   драбиноподібна дорога, невдовзі, приводить нас  в потрібне місце.

Окрасою села Заздрівка, та й, мабуть, всієї Житомирщини є кірха (церква, або, як вони самі називають - Дім молитви) євангелстів християн- баптистів. Побудована вона німецькими колоністами у 1896 році у стилі гензейської цегляної готики. На диво, збережена, точніше, після все тих же,  дико прагматичних комуністів - відреставрована 





Вражає надзвичайна чистота та охайність, абсолютно скрізь і в усьому. Ідеальні газони (навіть у грудні), плитка, якою вимощене подвіря перед кірхою, настільки чиста, що йдучи у взутті стає не по собі, наче забрудниш. Це  саме можна сказати й про село, яке вкрай сильно відрізняється від, вже стільки побачених нами під час подорожей, "середньостатистичних". В чому ключ успіху?... Вже майже сотня років як тут немає німців. Можливо у вірі? Якби там не було, але залишається фактом, те, що й українці здатні,  навіть  в селі, де кілька десятків мешканців, жити  по-людськи.
       
          Узагальнюючи нашу експедицію, висновок, як на мене, очевидний. За, майже, сто років, від проживання  численних німецьких колоністів, практично, не залишилось сліду. Виключенням є кілька церков та поодинокі артефакти на колишніх кладовищах. Звичано, за два зимових дні неможливо обїхати всі місця  проживання німців, а  таких, на цій території  було  сотні, однак тенденція зрозуміла.  Не буду вдаватись в деталі історичних процесів, причин, стосунків наших народів протягом XX ст., всі їх і так добре знають, однак висловлюю жаль, що все-таки, не вдалося зберегти багатьох архітектурних обєктів та свята-святих - кладовищ, як память про цей працьовитий народ, який свого часу зробив надзвичайно великий вклад в розбудову цих місць та став для  Українського Полісся зразка XIX століття  рушієм прогресу.
         

Карта німецьких поселень Барашівського, Ємільчинського, Володарськ - Волинського, Новоград – Волинського та Пулинського районів Житомирської області.

Для наглядності всього написаного наведу невеличку статистику:

Німецьке населення Волинської губернії  станом на 1908 рік становило близько 210 тис. осіб, (5,69% населення губернії) яке проживало  (за різними даними) у 800-993 полесеннях (колоніях). Серед національних груп німці були на 4-му місці після українців, євреїв та поляків. На 1900 р. налічувалось 237 німецьких культових споруди, з них 6 кірх і 231 молитовний будинок.

    Серед всього матеріалу, який мені вдалося знайти на тему- німці Волині, найкраще і найповніше джерело - це книга Михайла Костюка "НІМЕЦЬКІ КОЛОНІЇ НА ВОЛИНІ (ХІХ – початок ХХ ст.)"  Тут можна знайти практично все по даній тематиці ( в тому числі, статистичні дані, таблиці, ілюстрації) оскільки для її створення були оплацьовані численні архіви. 
       Для розуміння   явища німецької колонізації на Волині і побудови загальної картини процесу наводжу Висновок автора даної книги, - це максимально скорочений та доступний для розуміння  варіант опису всього процесу, без обтяження цифрами, деталями, та статитистикою.

       "У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у політичній історії Волині мало місце явище масової німецької колонізації. Швидкі темпи та масштаби цього міграційного процесу протягом порівняно невеликого проміжку часу не мали аналогів в інших регіонах Росії. Фактично за чотири останніх десятиліття минулого століття в національній структурі Волинської губернії стався своєрідний етнічний вибух, наслідком якого стала поява помітної німецької національної меншини. На рубежі століть волинські німці зайняли 4-е місце серед усього населення краю після українців, євреїв та поляків, а частка їх складала 5,73% всіх жителів губернії. Більшість німецьких поселенців Волині не були вихідцями з етнічних німецьких земель, а з Царства Польського, куди вони переселились ще в кінці XVІІІ та в першій половині ХІХ ст. Незначна частина іммігрантів вийшла з Пруссії, Австрії та інших регіонів Німеччини. Оселялись вони в основному з обох боків Києво-Брестського шосе на дешевих землях Волинського Полісся. Найбільшою концентрація колоністів була у Житомирському, Новоград-Волинському, Ровенському, Луцькому, Дубенському та Володимир-Волинському повітах. Основними причинами, які обумовили процес масової німецької колонізації на Волині, були аграрна реформа 1861 р. у Росії та польське повстання 1863 р. Внаслідок скасування кріпосного права волинські поміщики відчули гостру нестачу робочих рук, а політична нестабільність у Привіслянських губерніях, викликана подіями повстання, підштовхнула десятки тисяч німецьких колоністів із Польщі до еміграції. Слід відмітити, що на Волині в даний період була невисока густота населення, значні площі неосвоєних і дешевих поліських земель. Тому цей край був досить сприятливий для розвитку колонізаційних процесів. А якщо врахувати його територіально-географічну суміжність із польськими губерніями, то стає зрозумілим, чому Волинь виявилась найпривабливішим регіоном для німецьких емігрантів із Царства Польського та німецьких земель. В цілому ж німецька колонізація стала наслідком розвитку капіталістичних відносин в Європі й була викликана цілим комплексом економічних, соціально-політичних, релігійних та інших причин. А зайнятість переважної більшості німецьких поселенців землеробством обумовила аграрний характер колонізації у Волинській губернії на відміну від інших регіонів Південно-Західного краю. Високі темпи переселення німців змусили владу в другій половині 80-х та першій половині 90-х років ХІХ ст. прийняти цілий пакет законодавчих актів, які ліквідували пільговий соціально-правовий та майновий статус колоністів і тим самим зупинили імміграційний процес. Одним із найпомітніших наслідків колонізації стало швидке зростання масштабів німецького землеволодіння та землекористування в губернії. Німці переважно орендували поміщицькі землі на умовах короткотермінових договорів із правом їх наступного поновлення. Перебуваючи в певній залежності від землевласників, волинські колоністи не користувались у повному обсязі тими пільгами, які мали державні колоністи в Російській імперії, тому часто потерпали від утисків та зловживань землевласників і чиновників місцевих органів влади. Зміцнення матеріального й фінансового становища частини поселенців давало їм змогу викупляти земельні ділянки. Особливо активно зростало приватне німецьке землеволодіння у 80-ті роки ХІХ ст. та у передвоєнне десятиліття, що привело до значного підвищення цін на землю й стало суттєвим гальмом у розвитку селянського землеволодіння на Волині. Владні структури намагались зупинити цей процес, прийнявши відповідні закони. Однак вони виявились недосконалими і бажаних результатів не дали. А сильні пронімецькі позиції у вищих ешелонах державної влади та непослідовність урядової політики в цьому питанні були на користь колоністам. На початку ХХ ст. німецьке землеволодіння в губернії було вже третім за площею після польського та російського і масштаби його продовжували зростати. Процес ліквідації його почався вже в ході Першої світової війни. Незважаючи на аграрний характер німецької колонізації на Волині, серед колоністів розвивались й інші господарські заняття. З ремесел найбільш розвинутими були: деревообробні, ковальське, гончарне, ткацьке, шевське. Вони забезпечували переважно внутрішні потреби колоністів у знаряддях праці та предметах побуту, а надлишки ремісничої продукції реалізувались на місцевих ринках. Поширеним і прибутковим серед колоністів вважався візничий промисел. Торгівля та відхожі промисли не були характерними для їхньої господарської діяльності. Досить помітним був вклад німців у розвиток окремих галузей волинської промисловості. Найбільш масштабною була їх участь у лісорозробках, що вело до знищення лісових багатств губернії. Саме німецькі колоністи почали на Волині промислове виробництво сукна, а німецькі пивовари заклали основи місцевого промислового пивоваріння. Активно розвивали вони борошномельну галузь, дещо менше металообробну, паперову, винокурну, переробну, харчову та інші. Участь волинських німців у розвитку місцевої промисловості привела до появи в губернії землеробсько-промислових і дуже рідко чисто промислових колоній та мізерного прошарку колоністів-робітників. Напередодні Першої світової війни серед колоністів став зароджуватись кооперативний рух, що засвідчувало їхнє усвідомлення переваги нових прогресивних форм економічного розвитку. Основними галузями господарської діяльності німецьких колоністів на Волині, які стали економічною основою їхнього існування, були землеробство і тваринництво. Вводячи до господарського користування значні площі неосвоєних земель, поселенцям доводилось проводити подекуди значні меліоративні та лісоочисні роботи, використовуючи досвід господарювання на місцях попереднього проживання. Землеробство колоністів відзначалось високою культурою та ефективністю, що досягалось за рахунок упровадження хутірної (фермерської) форми господарювання, раціональних сівозмін, використання добрив, досконаліших сільськогосподарських знарядь і механізмів, швидкого реагування на потреби ринку та появи елементів капіталізації праці. Ефективність тваринництва в німецьких колоніях Волині досягалась за рахунок хорошої кормової бази та розведення високопродуктивних порід худоби з врахуванням специфіки нових регіонів господарювання. Сільськогосподарська продукція колоністських господарств була високоякісною, конкурентноздатною, користувалась постійним попитом на місцевих ринках, давала стабільні прибутки поселенцям, що зміцнювало їх матеріальне та фінансове становище і підвищувало добробут. В цілому ж успіхи німецького землеробства й тваринництва обумовлювались використанням цілого комплексу раціональних і прогресивних агротехнічних методів господарювання, що в кінцевому результаті пропагувало серед місцевого населення нові форми сільськогосподарського виробництва і мало значний вплив на розвиток аграрного сектора волинської економіки в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Більшість німецьких населених пунктів у губернії відносились до групи безсистемних поселень хутірного типу і мали цілий ряд особливостей, обумовлених етнічною однорідністю їх мешканців, хутірною системою господарювання, архітектурними традиціями, раціональністю, акуратністю та добротністю забудови. За характером розташування житла і господарських споруд садиби колоністів відносились до Пподібного або дворядного типу забудови двору з незв’язаними будівлями, а інколи з частковим взаємозв’язком житла та господарських споруд. Основним способом спорудження житлових та господарських об’єктів було будівництво «в зруб». Житла поселенців були багатокамерними. Їх внутрішній інтер’єр заповнювався простими і добротними меблями, які найчастіше виготовлялись господарями та місцевими столярами. Поселення волинських німців, їх садиби й житла відзначались чистотою й охайністю, що створювало ефектне естетичне враження. Будівельна творчість німецьких поселенців поєднувала в собі їх попередній досвід із будівельними традиціями місцевого населення. Це помітно вплинуло на архітектурні ландшафти Волині, дало зразки нових форм поселень, садиб, жител, культових та господарських споруд. Основою общинного життя волинських колоністів була традиційна німецька система громадського самоврядування, головну роль в якій відігравав шульц та громадський схід. Колоністські общини ретельно стежили за дотриманням норм громадської моралі й суворо карали її порушників, високо цінували й культивували серед поселенців такі риси як працелюбність, чесність, стриманість, енергійність, підприємливість, самоповагу. Більшість внутрішніх конфліктних ситуацій німці вирішували на основі власного звичаєвого права і дуже рідко звертались до місцевих судових органів. Сім’я була важливою ланкою в системі виховання дітей, передачі їм життєвого досвіду і традицій, релігійного світогляду та збереження національної самобутності. Характерним для німецьких сімей був патріархальний уклад, де дружина виконувала другорядну роль і повністю підпорядковувалась чоловікові. Саме на жінок було покладено всі обов’язки ведення домашнього господарства та виховання дітей. Календарна обрядовість колоністів була традиційно німецькою, побудованою на основі лютеранського релігійного віровчення. Внутрішнє життя німецьких колоній відзначалось надзвичайною замкнутістю й відособленістю від оточуючого їх інонаціонального середовища. Рідкісними були випадки змішаних шлюбів колоністів із місцевими жителями або ж їх перехід у православ’я. Активно підтримувались і зв’язки з етнічними німецькими землями. Вся система громадського та сімейного побуту волинських німців узагальнювала традиційно німецькі риси та ознаки й була спрямована на підтримку духу германізму в своєму середовищі, на збереження власної етнічної самобутності й протидію можливим асиміляційним впливам. Незважаючи на те, що німецькі іммігранти в губернії представляли собою різні групи німецького етносу, на рубежі ХІХ – початку ХХ ст. внаслідок інтеграційних процесів в їх середовищі на Волині сформувалась своєрідна й самостійна етнорегіональна група російських німців («волинські німці»), яка відрізнялась від інших власною етногруповою свідомістю та регіональною самоіндентифікацією. Це стало особливо відчутно в майбутньому з появою діаспори волинських німців і проявляється до сьогоднішнього дня. Частина волинських німців проживала й у містах, однак кількість їх була дуже незначною. Напередодні Першої світової війни частка німців-городян від усіх німців губернії складала всього 1,08%, і 3/4 і з них проживали в трьох східних повітових та губернському центрі: Рівному, Новограді-Волинському та Житомирі. Німецька община волинських міст характеризувалась міцним матеріальним становищем, високою освіченістю та активною культурно-громадською діяльністю. Німці-городяни займались широким спектром занять. Особливо помітним і активним був їх вклад у розвиток металообробної, машинобудівної, пивоварної, борошномельної та харчової промисловості міст, а також медицини та фармацевтики. Специфіка міського способу життя робила німецькі общини волинських міст більш відкритими, ніж у колоніях, і більш інтегрованими в суспільно-політичні та економічні структури російського суспільства. Протягом другої половини ХІХ ст. в німецьких колоніях Волині сформувалась розгалужена мережа початкових шкіл, головним призначенням якої було навчити читати, писати й рахувати дітей поселенців та підготувати їх до конфірмації. Всі витрати на будівництво й утримання школи та вчителя брала на себе колоністська громада. Навчання було обов’язковим для всіх дітей без вийнятку, незалежно від станової приналежності та майнового цензу. Навчались діти переважно у віці від 7 до 15 років, і тривало навчання найчастіше 3-6 років. Організація шкільної освіти в німців-колоністів була тісно пов’язана з лютеранською церквою, що відобразилось на її ортодоксальноконфесійному характері. Керівництво й нагляд за школами здійснювало лютеранське духовенство (пастори). Вчителі німецьких шкіл виконували одночасно релігійні функції кістерів і відзначались слабкою професійною підготовкою. Оплата їх праці проводилась грішми та продуктами харчування і в порівнянні з іншими губерніями Росії була невисокою. До 1887 р. німецькі школи Волині підпорядковувались Духовному відомству Міністерства внутрішніх справ, що забезпечувало їм повну відособленість і самостійність в організації навчально-виховного процесу. Однак 8 жовтня 1887 р. згідно з урядовим указом всі німецькі школи Південно-Західного краю були підпорядковані Міністерству народної освіти, яке розпочало їх реорганізацію. Основні зусилля освітнього відомства були спрямовані на русифікацію навчального процесу, а також на виведення шкіл із-під залежності лютеранського духовенства та колоністських общин. Колоністи чинили впертий опір спробам русифікації і реорганізація німецьких шкіл не дала очікуваних урядом результатів. Аж до початку Першої світової війни система освіти в німецьких колоніях Волині активно сприяла збереженню волинськими німцями своєї національної самобутності й ефективно протистояла будь-яким спробам русифікації їхнього середовища. В цілому ж історія німецького шкільництва на Волині та ставлення до школи колоністів є яскравим зразком високої культури народу, який усвідомив необхідність елементарної освіти для свого підростаючого покоління, як впливового засобу для формування їхнього релігійного світогляду, а також морального, культурного та національного виховання. Головною ознакою духовного життя німецького населення Волині була глибока релігійність. Лютеранство було основною протестантською конфесією волинських німців, хоча зустрічались серед них і меноніти, католики, зрідка представники інших релігійних напрямів. Структура лютеранської церкви на Волині формувалась протягом другої половини ХІХ та на початку ХХ ст. Центрами релігійного життя були культові споруди (молитовні будинки і кірхи), які будувались на кошти і силами поселенців. Переважна більшість молитовних будинків були дерев’яними і лише в окремих містах Волині були збудовані кам’яні кірхи, що стали їх архітектурними прикрасами. Головну роль духовного наставника в житті кожного лютеранського приходу відігравав пастор, який кілька разів на рік відвідував кожну колонію і відправляв найважливіші лютеранські таїнства та обряди (причастя, вінчання, конфірмацію). Поточні релігійні треби та богослужіння здійснювали кістери, які одночасно виконували функції вчителів. Богослужіння проводились щонеділі та в дні великих релігійних свят і відвідувались обов’язково всією сім’єю. Крім цього, щодня в сімейному колі з допомогою спеціальної релігійної літератури здійснювались певні релігійні дійства, контроль за дотриманням яких усіма членами сім’ї, а особливо дітьми покладався на жінок. Це сприяло глибокому релігійному вихованню підростаючого покоління. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. серед німців-лютеран поширилось сектантське місіонерство, що спричинило зростання серед них кількості баптистів і зрідка представників інших протестантських сект. Громадське, особисте і сімейне життя німецьких баптистських громад було повністю підпорядковане релігійному, що посилювало їх відособленість не лише від місцевого населення, але й навіть від німців лютеранського віросповідання. Незважаючи на те, що російські органи влади різних рівнів чинили інколи німецьким поселенцям перешкоди у вільному задоволенні своїх релігійних потреб, лютеранська церква поряд зі школою залишались основою духовного життя в німецьких колоніях Волині протягом всього періоду колонізації. Тісно пов’язані між собою, вони повністю забезпечували процес формування та умови для збереження колоністами своєї національної системи виховання, культури, традицій та етнічної свідомості. Перебуваючи тривалий час в інонаціональному середовищі, німецькі колоністи змушені були вступати в стосунки з місцевим населенням Волині. Взаємини ці були непростими. Присутність чужоземців стала однією з серйозних причин, яка гальмувала розширення селянського землеволодіння. Найчастіше протистояння місцевих селян і колоністів торкалося питань землекористування та землеволодіння. Причини окремих конфліктів були також у значних відмінностях традицій, історичного досвіду, культури, побуту, моралі, релігії, в особливостях общинного і господарського життя. Переваги німців над місцевим населенням проявлялись у високій ефективності їхньої системи господарювання, значно вищому матеріальному рівні життя, набагато вищій освіченості та свідомості, у взаємній підтримці та згуртованості, а також у пільговому соціально-правовому статусі, яким вони користувались в Росії. Тому в цілому стосунки волинських німців із місцевим населенням можна охарактеризувати як мирні та стримані, але не дружні й гармонійні. Очевидно, що достатніх підстав для їх тіснішого налагодження в соціально-економічних умовах досліджуваного періоду не було. Що ж до оцінок колонізаційного процесу, то вони були неоднозначними. Найбільш відчутні позитивні результати його можна прослідкувати в економічній сфері, особливо в справі розгортання в губернії хутірних господарств та розвитку окремих галузей місцевої промисловості. Господарства колоністів були зразком для запозичення місцевими селянами нових прогресивних форм господарювання, досконаліших сільськогосподарських знарядь праці та механізмів, високої культури землеробства. Більшість німецьких поселенців стала хорошим прикладом для оточуючого їх населення у сфері організації шкільної освіти, у формуванні норм повсякденної культури поведінки, побуту й моралі. Виходячи з викладеного вище, слід зазначити, що однозначно оцінити німецьку колонізацію на Волині не можна. Поряд із позитивними наслідками вона мала й деякі негативні. Російські державні структури очікуваних результатів від неї не дочекались, і головною причиною цього була неконструктивна позиція самої влади, а не колоністи. Таким чином, німецька колонізація на Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. призвела до появи в цьому регіоні нової німецької національної меншини, яка зробила вагомий внесок у сільськогосподарський, промисловий та культурний розвиток Волинської губернії й залишила помітний слід в її історичному минулому"




Коментарі

  1. Дуже приємно дивитися та читати ваші матеріали. Цікаві факти, місця та розповіді. Хочу дати вам невеличку пораду,чи націлити вас на теж дивовижні місця на Криворіжжі. Там теж було багато поселень німецьких колоністів. Років десять тому я випадково зустрівся, та почув дуже гарний опис історичних подій цієї місцевості від директора музею села Кам'янка Софіївського району.
    Дуже гарний та цікавий матеріал від тієї подорожі я вам обіцяю. Дякую вам за вашу працю, гарне діло ви робите.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую! Але ми не привязуємось до однієї теми, намагаємось показати Маловідому Україну максимально широко

      Видалити
  2. Дякую шановним дослідникам і бажаю нових цікавих подорожей і відкриттів!

    ВідповістиВидалити
  3. Доброго дня! Меня зацікавила ця остання будівля для сушіння хмелю. Річ в тім, що у мого знайомого прадід займався вирощуванням хмелю, проживав в Пулин(о) і був німцем. Його разом з сім'єю депортували в 1915 році до Сибіру.

    Дуже вам вдячна за цю статтю! Вона допомогла мені в генеалогічних пошуках.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Підкажіть, будь-ласка, де ви знайшли інформацію про заготівлю хмелю?

      Видалити
    2. Приємно що комусь став в пригоді цей матеріал. На рахунок сушки, то під час підготовки цієї статті перерив купу інформації на дану тему і десь в уривку якоїсь статті знайшов фото аналогічної по архітектурі будівлі з підписом, що це хмелесушарка німецьких колоністів.

      Видалити
    3. Приємно що комусь став в пригоді цей матеріал. На рахунок сушки, то під час підготовки цієї статті перерив купу інформації на дану тему і десь в уривку якоїсь статті знайшов фото аналогічної по архітектурі будівлі з підписом, що це хмелесушарка німецьких колоністів.

      Видалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Чернівці-Букатинка похід каньйоном річки Мурафа

Тернавою від Кривчика до Суржинців